Наступна зупинка – Коїмбра
Це невеличке місто я обрала як перепочинок між Порту та Лісабоном. Дісталися ми туди поїздом на кшталт нашого Інтерсіті+, але простішого. До речі, поїзди в Португалії запізнюються і майже ніколи не прибувають на станцію вчасно. Все, що я читала про місто, це те, що на його оглядини вистачить одного дня – не вірте, потрібно два дні. Коїмбра маленьке місто, метро тут немає, але є автобус, а ще тут вигідно користуватися таксі через невеликі відстані. Хоча від вокзалу до нашої хостині ми заплатили 10 євро. Тут варто пояснити, що вокзал розташовано на околиці міста, а на іншому боці міста жила наша подруга Марсія. Нині це місто студентське, на диво, Марсія працює не в освітній сфері, як більшість містян.
Студентський дух Коїмбри
Про те, що це місто університетів тут нагадують назви вулиць на честь професорів, така от культурна подяка видатним містянам.
А ми закинули речі і поїхали в центр. Нас попередили, що в цей день там має відбутися посвята в студенти, тож ми вдало приїхали і зможемо самі побачити чи це настільки студентське місто, як кажуть. Вже дорогою в центр ми бачили чимало студентів у характерній чорній формі, а як почали гуляти вулицями, то нас постійно обганяли табуни студентів та першачків.
Як потім ми зрозуміли, все відбувається наступним чином: першачків наряжають у відповідні костюми (у кожного факультету наряди свої) і супроводжують містом; в свою чергу першачки збирають з перехожих гроші на важке студентське життя; старші товариші наглядають за малими, аби ті самі собі не накидали грошей; гроші потім забирають старші на факультет. Якось так.
Головне, що все відбувається не з-під палки, а за згодою всіх учасників, тому виглядає це все весело, бо молодь дійсно кайфує від процесу.
Коїмбра із середини
Пройшлися однією з головних вулиць, побачили монастир Санта-Круш, впевнилися, що ірл він значно ефектніший і почали підйом крутими та вузькими вулицями старого міста.
Ох, я скажу так, що в моєму ТОПі крутосхилих міст Коїмбра посіла перше місце, потім вже Порту. Місцями підйоми були геть круті, а це все ще по бруківці – задоволення для тих, хто дійсно любить ходити.
В старому місті місцями вулички вузькі, тільки мопедом можна заїхати.
А в деяких місцях дороги вже розраховані і на автотранспорт.
Деякі будівлі ошатні та доглянуті, а деякі обшарпані – стандартна картина для Португалії.
На площі Комерції, яка доволі велика, як для такого старого міста, знайомий паркінг((
А ще на площі працюють ресторани після третьої. Ми знову загубилися в часі і забули пообідати, тож коли зголодніли, то всі порядні португали вже мили свої кафе. Добре, що на цій площі кафе готують і після третьої, тож пообідали. Як для центру ціни ще норм, моя порція обійшлась в 11 євро, плюс пляшка вінью верде за десять євро. У Андрія було якесь м'ясо, коштувало приблизно так само.
Відвідали місцевий Ашан і готували ввечері борщ для нашої гостинної подруги. За бесідою дізналися, що сусідня Іспанія не розуміє португальську, і взагалі зневажливо ставиться до країни, а португали навпаки – чудово розуміють іспанську. Нагадало північних сусідів з імперськими комплексами. Ну й так по дрібницях дізнавалися цікавинки. Марсія підтвердила наше враження про те, що Коїмбра дуже затишне місце, не враховуючи гучних студентських вечірок))
Коїмбра компактне місто і зручне, вистачає історичних районів та сучасних будівель. Єдине, що засмутило, коли ми повертались із центру, то з'ясували, що змінено рух автобусів і дорогу перекрито через студентське свято. Гугл тут не допоміг, тож каталися на таксі.
Не до Коїмбри відноситься, але, якщо будете в Авейру, або побачите десь у продажу (в лісабонському аеропорті є, але ціна космос) фірмові солодощі з Авейру – спробуйте, це їхня візитівка, і доволі смачна та незвична.
Гоу ту Лісбон!
Наступного дня лив дощ, тож ми нікуди не поїхали (ще й прокинулися запізно), а просто чілили в квартирі пару годин, мені аби був балкон та книжка))
Зібралися і поїхали на вокзал, вже дорогою ми зрозуміли, що треба десь поїсти, якось ми забули про цей момент. Автобус зупинився вище від вокзалу і от йдемо ми, бачимо невеличку будівлю зі скляними брудними дверима з написом «ресторан». Вже маючи досвід, заходимо, а там обідній джек-пот: повний заклад люду, всі теревенять, сісти нема де, пахне смачно. І це було як у фільмах: ми заходимо, люди на секунду-дві завмирають, дивляться на нас, тиша, і всі повертаються до своїх тарілок.
В решті для нас прибирають один столик і садять. А ні старший чоловік, а ні молодий не знали англійської, але я впевнена, що для голодних людей не існує мовних бар’єрів, тому Андрієві замовили обід зі свининою, а мені – з рибою (карапаузіньйош, м-м-м-м). І це було ну дуже смачно, привітно та люб’язно. Високий рівень сервісу в геть нетуристичних ресторанах – португальська тема))
На відміну від кафе на площі, тут два комплексних обіди та два напої обійшлися в 12 євро. Бо не центр і місце для своїх.
Пішли на вокзал, чекати на наш поїзд в Лісабон. І от звернула увагу на сусідню платформу, там встановлені такі місця для очікування, захищені від вітру та за потреби з охолодженням. Бездуховність європейська як вона є!
Поїзд в Лісабон виявився зручнішим за попередній, хоча того самого класу був, тож наступна зупинка буде там ;)