Сінтра: Кінта де Регалейра та мис Рока
Стандартний маршрут тих, кого цікавить Сінтра: замок Пена, замок Маврів, Кінта де Регалейра та мис Рока. Сінтра – багате на палаци місто, тож не дивно, що насолодившись Лісабоном, народ рушає сюди.
Сінтра: тонкощі дороги та наш маршрут
Всі безавтівочні туристи починають свій маршрут від вокзалу Россіо. І перше розчарування спіткатиме тих, хто не купив проїзний квиток типу запінг, адже черги до кас просто величезні. Ми купляли квитки саме цього типу, тож без черг пройшли повз турнікет і зайняли місце в електричці. За приблизними підрахунками, черга в каси становила десь 200 осіб.
Ми не збиралися в Пену, нас цікавив Кінта да Регалейра та мис Рока. А ще ми проспали підйом і вирушили на вокзал аж об 11 годині. Хоча всі пишуть, що це запізно, та ми вирішили не змінювати плани і часу нам цілком вистачило.
Сінтрою курсує автобус по всіх визначних палацах, працює за системою хоп-он-хоп-оф – тобто виходиш на будь-якій зупинці, а потім так само в будь-який автобус заходиш. Так як часу нам бракувало, то не було сенсу купляти такі квітки, і в Кінта да Регалейра ми рушили пішки з вокзалу. Тим більше, що в цьому затишному місті такі красоти відкриваються:
Всі у Сінтрі фоткають башти та палаци, а я знімала подвір'я, вони мене цікавлять куди більше. Ми такі всі наче різні, але такі однакові, коли влаштовуємо власний затишок, ну правда ж?
Окремо зазначу, що ціни в закладах Сінтри вищі за лісабонські, все заточене під туристів. Ми не збиралися там їсти – зібрали бутерброди із собою. Концетрація туристів була максимальною, наприклад, Коїмбра, яка не менш популярна, не може похизуватися такими скупченнями і натовпами.
Кінта да Регалейра
Прогулянка до садиби зайняла приблизно 20 хвилин. На вході на нас чекала велика черга з туристів, при тому, що всюди розставлені оголошення про онлайн продаж квитків. Ми купили онлайн, отримали мапу і миттєво пройшли на оглядини.
Про комплекс Кінта да Регалейра можна прочитати у вікі, а на місці можна насолоджуватися цією красою. Навколо палацу розбито чималенький парк з безліччю рослин, дерев, різноманітних споруд які і є кінтою, тобто садибою. Розмаїття рослин настільки багате, що садиба схожа на дендропарк: вікові мхи, пальми, зарослі папороті, пишні кущі гортензії, зі стін сповзають величезні листя монстери. Все це підтримується в належному стані, за квітами доглядають.
Гуляти можна як центральними дорогами, так і стежками – ми обійшли всі маршрути. Чесно, мене захопила ця місцина – наче декорації до якогось неонуарного кіно.
«Гуляй рваніна – я роблю мануеліно!» – напевне так радісно проектував архітектор цей об’єкт, стільки деталей, стільки дрібниць, як у самому палаці, так і в спорудах навколо. Оку є за що зачепитися, на що звернути увагу.
Мені складно передати те захоплення і ті емоції, що вирували у моїй голові. Концетрація краси в цьому місці просто максимальна!
Обійшли всю садибу, пообідали бутриками і рушили на автобус.
Кабо да Рока (Мис Рока)
Бути в Лісабоні і не завітати до найзахіднішої точки Європи? Та ну, ви що) Сіли в бус і поїхали, точніше стали. Приїхали на мис Рока, а там океан, раптово, так? Люди фоткаються зі стовбуром, на якому написано, що це найзахідніша точка материка, хтось перелізає через огорожу і ходить краєм обриву.
Нас лякали сильним вітром та погода цього дня була на нашому боці. Купили у діда каштани (сезон же!) і пішли гуляти схилами і споглядати величну лють Атлантичного океану.
Прикро, що у нас так вийшло з часом, та я вбачаю в цьому добрий знак – треба буде повернутися ще, щоб подивитися все на що забракло часу. Це замість монетки у фонтан ;)