#НОІМ, про життя в Північній Кореї, нудний наукпоп та інші книжки
Цього разу всього шість книжок, одна більше як альбом зі світлинами, але читала із задоволенням, адже це були новини з мого дитинства. Про #НОІМ і розчарування, а також про життя в Північній Кореї, апофенічний світ, нудний наукпоп та про уявлення про майбутнє середини минулого сторіччя.
«Северная Корея изнутри. Черный рынок, мода, лагеря, диссиденты и перебежчики» Дэниел Тюдор. Писати про країни справа з важких, особливо важко утриматись від власних суджень та оцінок, коли під прицілом у тебе Північна Корея. Від політики до повсякдення – в книзі охоплено та розкрито всі сфери буття Північної Кореї. Дуже інформативне видання, що ламає чимало стереотипів. Також автори заморочилися і взяли інтерв’ю не тільки у перебіжчиків, а й у мешканців, що було дуже складним завданням. В рецензіях зустрічала якийсь гордовитий тон відносно смартфонів та їхнього використання в країні. Дивно, адже якщо подивитися на Китай, то там держава контролює тупо твоє життя через телефон, і дає тобі свій, правильний, китайський інтернет. Чомусь з цього ніхто не глузує. Загалом зайшло, сподобалось, а ще у передмові у мордорського видавця так підгорає, що мило-любо читати, гг.
«В интернете кто-то неправ! Научные исследования спорных вопросов» Ася Казанцева. Якось ні про що. Наскільки мені сподобалась її попередня книга, настільки не зайшла ця. Тупо нудно читати було.
«Апофения» Александр Панчин. Яким би був світ якби всі відійшли від здорового глузду та критичного мислення, а масово почали вірити в астрологію, гомеопатію та інше антиваксерство? В цій новелі автор спробував зобразити такий світ, мені сподобалось, питань немає, Апофенія маст рід. Якщо у когось вона викличе сракобіль – це чудово, не пручайтеся, наступна зупинка – критичне мислення.
«Не озирайся і мовчи» Макс Кідрук. Другий роман Кідрука і такі самі дивні відчуття: поки читаю, книга захоплює, цікаво, а от наприкінці від кількості нерозкритих автором питань, просто накриває розчаруванням. Я вважаю так, якщо автор закидає вудку з наживкою, то згодом він підводить до логічного пояснення і відповідає на створені ним питання. Але нафіга? Можна по десять сторінок кропати про астрофізику та чорні діри, а наприкінці не розкрити головних питань, і так з’їдять. Чесно, захоплення не відчула, відчула, що роман просто недописаний. Хоча ж можна було ще приписати двісті сторінок непотрібу, чого ні, Максе? На Гудрідзі відгуки здебільшого були подібні до моїх, #НОІМ подобається поки люди читають, а от закінчуючи – розчаровуються саме через нерозкриті питання. Тобто загалом роман затягує та подобається, але…
«1990s: Images of the 20th Century» Nick Yapp. Добірка світлин ключових подій від всесвітньо відомого фотобанку Getty Images. Цю книгу присвячено 90-м, чудова нагода нагадати собі, що і як було. Чимало людей дорікають, мовляв якісь події не висвітлені, я не згодна, адже показані ті, про котрі світ чув, навіть локальні конфлікти. Книга не тільки про політику, а й про культуру, мистецтво та інші сфери життя. До кожної світлини є опис подій, персоналій.
«Механическое пианино» Курт Воннегут. Затягнутий роман про світ, де машини виконують роботу за людей, через що є певна криза. Спроба революції доводить, що не буде золотої середини, а людський допитливий розум і надалі проектуватиме машини для різноманітних потреб. Варто було прочитати, щоб зрозуміти, як у 50-х роках минулого сторіччя людина уявляла майбутнє.
Такий от книжковий дайджест. Після #НОІМ бажання читати інші його романи відпадає, люблю логічно завершені книги. Друзі, що скажете, що порадите? Мова Кідрука подобається, але не хочу знову витрачати час на здогадки, як було з #НОІМ.