Мій Стамбул: люди, коти та місто з великим серцем
Спробую зробити узагальнюючий допис де розповім про наші фейли (є-є-є!) та про всякі штуки, котрі вразили у місті. «Мій Стамбул» - тому що це про те, яким я його побачила та запам’ятала. У всіх різне світосприйняття, тож цей допис про моє. Енджой!
Одразу про фейли. Ми забули, прогальмували і не купили Museum Pass Istanbul (як фуфєли©). Не робіть так. Ця картка дає можливість проходити поза чергою та відвідувати всі історичності всього за 85 Tl. Картка діє п’ять днів з моменту першого візиту до музею.
Вразила система метро та трамваїв, вони поєднані. Дуже зручно було вийти на наземній станції метро, пройти через турнікети та опинитися вже на трамвайній зупинці.
В транспорті панує нездорова увага до оточуючих – всі намагаються один одному поступитися місцем. Я й вдома зрідка їжджу сидячи – ноги здорові, можу постояти. В Стамбулі я щохвилини дякувала на пропозиції сісти та чемно відмовлялася. Хи-хи. Насправді, це дуже мило виглядає.
[caption id="attachment_621" align="aligncenter" width="800"]
Трамвайна зупинка. Все просто :)[/caption]
Затори. Вони є, вони пекельні. В Кадикьої ми їхали автобусом по затору, п’ять зупинок – сорок хвилин.
Поромні зупинки теж зрозумілі. В Кадикьой великий вокзал, але ми не розгубилися та швидко знайшли потрібну нам зупинку з поромом до Еміньону.
Тротуари в історичному центрі завузькі, на них часто паркують авто, тому місцеві спокійно ходять проїжджою частиною. Іноді елементарно простіше рухатися дорогою, ніж завузьми тротуарами.
Вусатий директор парку[/caption]
[caption id="attachment_628" align="aligncenter" width="800"]
Котики живуть на території Ая-Софії. Он мисочки з їжею.[/caption]
[caption id="attachment_629" align="aligncenter" width="800"]
Куди людям зась - котикам можна[/caption]
[caption id="attachment_630" align="aligncenter" width="800"]
Директор трамвайної зупинки[/caption]
[caption id="attachment_632" align="aligncenter" width="500"]
Навіть на терасі нас знайшла подружка вусата[/caption]
В центрі міста можна зустріти собак, вони величезні! Ведмеді якісь! Але у всіх на вушках кліпси – тварини стерилізовані (мбі й вакциновані, не здивуюся).
Над містом літають мартини. Та мало хто з туристів звертає увагу на їхнє життя. Птахи селяться на дахах. Навесні середземноморські мартини виводять пташенят, тож нам пощастило споглядати за сімейним життям птахів. Ніколи б не подумала, що мене це настільки захопить. По дахах, якщо придивитися, гуляють маленькі мартинчики, з ними завжди хтось з батьків.
Та що казати, на терасі нашого готелю жила родина. Птахи доволі агресивно охороняють малечу, але згодом звикли до нас і вже спокійно реагували на нашу появу. Такий от безкоштовний атракціон :)
[caption id="attachment_637" align="aligncenter" width="800"]
В кадці мартинова малеча, вон голови стирчать :)[/caption]
На одній із зупинок трамваю бачила цікаву картину. На зупинках, біля турнікетів є черговий, він допомагає пасажирам, відповідає на питання. До турнікету підходить дідусь, протягує гроші черговому, той маше рукою, типу «Діду, ви що!» й відкриває турнікет своєю карткою, пропускає чоловіка.
Заблукали трохи, дивимось навколо. Йде чолов'яга, тащить візок, зупиняється та цікавиться чи все у нас ок та чи не потрібна нам допомога. Зізнаємося, що трохи збилися з маршруту. Чоловік кличе робітника готелю поряд, вони перекрикуються і врешті для нас все знаходять. Просто так.
Й от з якихось таких теплих моментів і склалося моє враження про Стамбул – місто не тільки котів, а людей. На жаль, ми замало бачили місто та встигли побувати в нетуристичному районі, де до нас зверталися турецькою)) Три дні для міста з таким великим серцем – замало, але це зайвий привід повернутися туди ще не один раз.
Такий от ліричний допис склався.
з.і. куди не поверни голову - побачиш якусь історичність. Це й зрозуміло, місто з такою історією має на кожному кроці якісь цікавинки. Так от, заходиш в квартал, чимчикуєш і бачиш поряд з мечеттю якусь колону. Це залишки мінарету, там є драбина котрою діти лазять. Їх ганяють, вони лазять. І так в кожному кварталі.
Про стамбульський громадський транспорт та місто
Все організовано дуже класно та зрозуміло. Перед метро ми купили Istanbulkart та одразу її поповнили. Карткою ми платили в метро, в трамваї, в автобусі та на поромі. Беріть Istanbulkart, не забувайте її поповнювати і буде вам щастя. До речі, там є накопичувальна система знижок, але вона діє за умови – одна картка на людину. Ми купили одну на двох, і все одно це дешевше, ніж платити окремо за кожну поїздку.
Вразила система метро та трамваїв, вони поєднані. Дуже зручно було вийти на наземній станції метро, пройти через турнікети та опинитися вже на трамвайній зупинці.
В транспорті панує нездорова увага до оточуючих – всі намагаються один одному поступитися місцем. Я й вдома зрідка їжджу сидячи – ноги здорові, можу постояти. В Стамбулі я щохвилини дякувала на пропозиції сісти та чемно відмовлялася. Хи-хи. Насправді, це дуже мило виглядає.
[caption id="attachment_621" align="aligncenter" width="800"] Трамвайна зупинка. Все просто :)[/caption]
Затори. Вони є, вони пекельні. В Кадикьої ми їхали автобусом по затору, п’ять зупинок – сорок хвилин.
Поромні зупинки теж зрозумілі. В Кадикьой великий вокзал, але ми не розгубилися та швидко знайшли потрібну нам зупинку з поромом до Еміньону.
Тротуари в історичному центрі завузькі, на них часто паркують авто, тому місцеві спокійно ходять проїжджою частиною. Іноді елементарно простіше рухатися дорогою, ніж завузьми тротуарами.
Про котів та інших тварин
Всі пишуть, що Стамбул – місто котів. Це дійсно так. Але на відміну від інших міст, де коти неконтрольовано плодяться та живуть, в Стамбулі їх дійсно люблять. Біля готелів, магазинів, та навіть на територіях історичних пам’яток можна побачити миски з кормом та водою. Турбота відчувається у ставленні до тварин. [caption id="attachment_627" align="aligncenter" width="800"] Вусатий директор парку[/caption]
[caption id="attachment_628" align="aligncenter" width="800"] Котики живуть на території Ая-Софії. Он мисочки з їжею.[/caption]
[caption id="attachment_629" align="aligncenter" width="800"] Куди людям зась - котикам можна[/caption]
[caption id="attachment_630" align="aligncenter" width="800"] Директор трамвайної зупинки[/caption]
[caption id="attachment_632" align="aligncenter" width="500"] Навіть на терасі нас знайшла подружка вусата[/caption]
В центрі міста можна зустріти собак, вони величезні! Ведмеді якісь! Але у всіх на вушках кліпси – тварини стерилізовані (мбі й вакциновані, не здивуюся).
Над містом літають мартини. Та мало хто з туристів звертає увагу на їхнє життя. Птахи селяться на дахах. Навесні середземноморські мартини виводять пташенят, тож нам пощастило споглядати за сімейним життям птахів. Ніколи б не подумала, що мене це настільки захопить. По дахах, якщо придивитися, гуляють маленькі мартинчики, з ними завжди хтось з батьків.
Та що казати, на терасі нашого готелю жила родина. Птахи доволі агресивно охороняють малечу, але згодом звикли до нас і вже спокійно реагували на нашу появу. Такий от безкоштовний атракціон :)
[caption id="attachment_637" align="aligncenter" width="800"] В кадці мартинова малеча, вон голови стирчать :)[/caption]
Про людей та Стамбул
Зупинилися ми в районі Фатіх, в готелі Sultanahmet Çesme Hotel. Привітний персонал, на всі питання відповідали, підказували. Атмосфера приємна. Стамбул туристичне місто, зрозуміло, що тут всі чекають на туристів, тому дуже чемні та привітні. Але відчувається, коли це вимушено, а коли робота дійсно приносить задоволення. От тут було саме так. Ну люблять люди свою роботу :) Одразу поруч з готелем знайшли кафе Vaha. Кухня там не вишукана, та й в самому закладі нічого особливого, та краєвид з тераси чудовий. Але знову таки – обслуговування. Ми небагато подорожуємо, але завжди знаходимо добрих та щирих людей будь-де. В кафе ми поверталися знову і знову. Люди по суті всюди однакові, і злі, і добрі, всіх вистачає, головне – зустрічати своїх.
На одній із зупинок трамваю бачила цікаву картину. На зупинках, біля турнікетів є черговий, він допомагає пасажирам, відповідає на питання. До турнікету підходить дідусь, протягує гроші черговому, той маше рукою, типу «Діду, ви що!» й відкриває турнікет своєю карткою, пропускає чоловіка.
Заблукали трохи, дивимось навколо. Йде чолов'яга, тащить візок, зупиняється та цікавиться чи все у нас ок та чи не потрібна нам допомога. Зізнаємося, що трохи збилися з маршруту. Чоловік кличе робітника готелю поряд, вони перекрикуються і врешті для нас все знаходять. Просто так.
Типу висновок
Хоча Стамбул під зав’язку набитий людьми, та все одно мене це не напружувало. Простір центру облаштовано так, що всім вистачає місця, і це дивує. Враховуючи, що ми були в Стамбулі на свято, під вихідні та й ще напередодні початку Рамадану – мені було ок. І не тільки в мене було відчуття спокою, наче ти кудись бігла роками і от, дісталася пункту призначення. Як це працює ми не зрозуміли, але втрьох зловили це відчуття в натовпі.
Й от з якихось таких теплих моментів і склалося моє враження про Стамбул – місто не тільки котів, а людей. На жаль, ми замало бачили місто та встигли побувати в нетуристичному районі, де до нас зверталися турецькою)) Три дні для міста з таким великим серцем – замало, але це зайвий привід повернутися туди ще не один раз.
Такий от ліричний допис склався.
з.і. куди не поверни голову - побачиш якусь історичність. Це й зрозуміло, місто з такою історією має на кожному кроці якісь цікавинки. Так от, заходиш в квартал, чимчикуєш і бачиш поряд з мечеттю якусь колону. Це залишки мінарету, там є драбина котрою діти лазять. Їх ганяють, вони лазять. І так в кожному кварталі.