Делія Оуенс та її дивовижний світ на болоті у романі «Там, де співають раки»

Роман «Там, де співають раки» настільки мене вразив, що вирішила присвятити йому окремий допис. Одразу зауважу, що я обрала не читати, а слухати, і не пожалкувала, адже начитка Багдасарова дуже душевна та жива. Той випадок, коли читець зміг передати настрій роману, його атмосферу та характери персонажів своїм голосом та інтонаціями. Паперовий варіант українською «Там, де співають раки» видало Vivat, тому кажу прямо – читайте, роман прекрасний. Сподіваюсь, згодом з'явиться і аудіо версія, адже таким романам необхідно давати шанс бути почутими.

Хочу додати пару слів про авторку для розуміння тематики. Делія Оуенс не просто письменниця, адже більшу частину життя вона присвятила дослідженню природи, здебільшого пустелі. Колись в дитинстві, коли родина Делії відпочивала у горах, мати їй сказала: «Йди туди, де співають раки». Тобто у затишне і віддалене місце, куди не доходять люди і де природа розкривається у повній красі. Дівчинка все життя виконувала цю корисну настанову, котра дала поштовх до її дослідницької кар’єри. Тому вже у самій назві роману закладено сильний посил.

Делія Оуенс з великою любов’ю описує красу місця дії в романі, повідомляє цікаві факти про місцеву фауну та особливості життя на болотах. Комусь може видатися дивним, адже досліджувала вона пустельних тварин, але яка різниця, коли щиро любиш природу? Думаю, жодної, адже слова литимуться однаково щиро як про пустелю, так і про болото, або горну місцевість.

Про роман «Там, де співають раки»

Мені дуже сподобалися персонажі. Нормально окреслені характери, зрозумілі, з власними долями та особливостями. Персонажі реалістичні, тому знаходять відклик в душі і швидко починаєш розуміти їх.

Сюжет. Хтось дорікає, мовляв, не зовсім реалістичний. Але життя настільки непередбачуване, що події з роману дійсно могли відбутися, чому ні? Історія кожної людини особлива, то чому би не уявити, що з маленькою дівчинкою могло статися таке неймовірне життя, а не вишукувати невідповідності? Кульмінація роману в залі суду була настільки емоційною, що я аж розридалася після оголошення вироку. Викликати сльози у мене здатен не кожний твір.

Описи. Вони неймовірні, цікаві, об’ємні та пізнавальні. У мене було відчуття, що я не в Харкові, а десь на болотах Північної Кароліни. Тільки заради описів варто приділити увагу книзі. А якщо ви бачите красу природи та цінуєте її, то роман точно вам сподобається. Я у захваті)

Пані Делії вдалося написати красиву історію в декораціях природи, які не набридають. А після лишається гірка радість від завершення роману, адже хочеться ще.

з.і. якщо не знаєте яку книгу подарувати поціновувачці/чу природи, то я от прям зараз натякаю))