Про токсичну дружбу, антихюґе, казки та розлюченого повара

Про токсичну дружбу, антихюґе, казки та розлюченого повара

Цього разу сім книг. До деяких у мене були високі сподівання, але час переставати вірити анотаціям, тільки рецензіям інших читачів. Отже, цього разу про токсичну дружбу, розлюченого повара,  антихюґе та всяке інше.

антихюґе

Елена Ферранте «Моя неймовірна подруга». Моя неймовірно токсична подруга – правильна назва роману. Я не знаю чому у потоці заздрощів, жалю та злості люди бачать дружбу. Це абсолютна дикість, адже дружби там і близько нема. І там є ще романи, це трилогія чи квадрологія, не суть, я далі не читатиму, адже видавництво не робить манібек, а грошей шкода на це витрачати. Єдине, що сподобалось – атмосфера тодішнього Неаполю, створена авторкою.

Майкл Каннингем «Дикий Лебедь и другие сказки». Обожнюю казки з іншого боку, тож і ця книга сподобалась і прочитала я її на одному диханні.

Йонас Люшер «Весна варварів». Видавництво «Основи» завжди презентує свої книжки як «Вау, подивіться, що ми видали!». Видали посереднє оповідання, геть затягнуте і нудне, де головний екшен починається за 20 сторінок до кінця книжки. Оверрейтед, як пишуть в інтернетах. Це окрім того, що жлобізм такого унікального видавництва вразив, адже купляла я за подарунковим сертифікатом, і там ще лишалися гроші на доставку, але в решті, за доставку сплатила я. Ну й ладно, можливо, видавництву вони потрібніші.

Майкл Бут «Почти идеальные люди. Вся правда о жизни в «Скандинавском раю». Оооо, одразу кажу – сподобалось. Місцями автор затягує. Він взяв чимало інтерв’ю у різних представників країн Півночі, а не тільки власними спостереженнями ділиться в книзі. Цю книжку називають антихюґе. Раджу її почитати тим, хто уявив себе скандинавом і живе у світі свічок та пледів після читання книжок про хюґе та подібні до нього явища. Адже у хюґе виявилося чимало правил і табу, котрі виглядають доволі лицемірно. З цієї книги ви дізнаєтесь:

  • яка з націй настільки пишається своїм прапором, що готова прикрашати ним навіть собачу буду, але при цьому сміється з патріотичних парадів своїх сусідів;
  • в якій країні більше не проводять ікс фактор і чому;
  • що вважають великою щільністю населення фіни і чому ця нація вважається наймовчазнішою;
  • про інтеграцію мігрантів у суспільство і чому це погано працює (спойлер: тому ще не треба селити потоки мігрантів в один район без належної інфраструктури);
  • а ще про індекси щастя, алкоголізм та багато іншого.
антихюґе

Не хюґе єдиним! Все це здобрене порцією гумора та іронії.

Амели Нотомб «Косметика врага». Коротке оповідання із доволі незвичною кінцівкою, але здогадатися можна в чому справа.

Карел Чапек «Год садовода». Книжка живе поза часом, тільки дрібниці видають, коли її було написано. Легко, з гумором та іронією про життя та страждання садоводів. Читала і сміялася.

Энтони Уорнер «Разъяренный повар. Как псевдонаука не дает нам нормально поесть». Повар крутий, хоча його місцями заносить, але я його розумію. Власне до всіх думок з книжки я вже сама дійшла, але тим і цікаво було читати. Розлючений повар повстає проти псевдонаукових дієт, відверто глузує з пані Пелтроу та подібних до неї і всіляко ображає почуття віруючих у суворі дієти. Мастрід однозначний, прикро, що немає українською.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *