Темп мого читання суттєво знизився, навіть не можу собі пояснити в чому справа, просто читаю мало. Але шість книжок таки назбиралося. Одразу скажу, Володимир Лис вдруге приємно вразив.
Володимир Лис, Гарпер Лі та всі, всі, всі
Гарпер Лі «Іди, вартового постав». Я від першої, насправді другої, книжки не була у захваті. Піздострадаліс вульгаріс – якось так можна охарактеризувати, і це на тлі піднятих проблем расизму на півдні Штатів. Затягнуто, нудно, не моє.
Сюзанна Кехаллан «Разум в огне». Мастрід однознанчий. Щоб зрозуміти наскільки далеко зайшли неврологія та психіатрія в розвинутих країнах на прикладі доволі складного випадку дівчини. Книжку написано за реальними подіями і авторка є головною героінею. Також книжка дає уявлення про те, наскільки наш мозок є складною системою.
Володимир Лис «Соло для Соломії». Після
«Століття Якова» хотілося чогось подібного й от я знайшла. Володимир Лис знов описує життя людини. В мене були двоякі почуття до головної героїні, іноді вона така наївна, що дивуєшся – невже існують такі люди? Мабуть, існують… в книжках. Загалом враження від роману чудове, пірнула у ті часи, настільки класно Володимир Лис все описує, що ти проживаєш з героями всю ту історію. Люблю таке. Якщо шукаєте,
що почитати, то цей роман може зайти.
Томаш Пьйонтек «Героин». Не знаю як це опинилося в моєму кіндлі, але повірте – не витрачайте свій час на це. 3.48 рейтинг на гудрідзі, не вірте, воно й одиниці не вартує.
Оливер Сакс «Человек, который принял жену за шляпу». Тісно перетинаються неврологія та психіатрія – рідкісні випадки захворювань вдало описав пан Сакс.
Митч Элбом «Пятеро, что ждут тебя на небесах». Зрозуміла, хто пише хвалебні відгуки на це – фанати Коельо. Для тих, хто любить псевдофілософію, мабуть зайде, всім іншим не раджу витрачати час.